бляха. Заторохтіли крупи у биті вікна. Зацокотіла малеча зубами!..
— Гріться! — Почали стрибати в довгої лози, в кобили. Хлопці спершу, далі й дівчата.
Двоє з хлопців тягнули в кімнату кілько дощок із сусіднього баркана. Тута-ж на підлозі пиляють, рубають, кришять на тріски…
Незабаром у панському, напівзруйнованому каміні запалали дрова. Збилися до каміна, як циганчята.
Цілий день бігав Мишко з хлопцями, як свій; носив казаном воду од криниці, лагодив двері, підмітав, гомонів, сміявся. Стемніло — зажурився. Стоїть самотній коло вікна, смутно дивиться на темні вікна, мне свою брудну благеньку буденовку з зіркою.
А вітер: гу-гу-гу! за вікнами, аж мурашки поза спиною…
За гомоном про його було забули, далі хтось побачив:
— Гляньте, Мишко і досі в нас!
— Мишко! Як-же ти додому підеш! Чуєш, що то на дворі? Там десь, певне, твій папа та мама скрізь бігають та шукають тебе.
Мишко низько схилив голову. Один — ближче до його, придивився: котяться дві сльозини в Мишка, як той горох по лицю.
— Еге-ге! Та він, сукин син, чи не голодаюший!
Мишко затулився драним рукавом і гірко заплакав:
— Я без-при-тульний…
Всі од каміна, обступили, дивляться:
— От тобі й папаша з мамашою!
