— От тобі й каша з молоком, і чай у накладку з булкою.
Старші суворо до його:
— Чому ти зразу не казав цього, нащо брехав?
Мишко витер до сухого очи полою, насунув свою буденовку на голову, важко зітхнув, — мовчки пішов до дверей.
Стало жаль:
— Куди-ж ти, Мишко, ми-ж тебе не виганяємо! Зажди…
— Що-ж його робити?.. — Почали щось між собою шепотіти.
Хтось із дівчат голосно запротестував:
— Хто його знає, що воно за хлопець — може обікраде вночі, як той босяк Володькин, та й утече.
Один спалахнув:
— Та яке ти маєш право так на його казати? Ти докажеш?
Галя спохватилась:
— Та я-ж не на його: я так тільки…
— „Так тільки“… „босяк“… А ми хто такі? Хіба-ж ми не такі, як він?
— Та я-ж не на його казала, чого ти причепився?
У того вже загорівся якийсь жаль:
— „Босяк“… Та може він кращий за нас усіх у мільйон разів! Може він артист-музикант буде! Розумієш ти, голова? Може з його якась Моцарта вийде пролетарська? От що!.. Товариші! На раду!
На раду зібралися старші. В спальні, в темному кутку. Малеча на варті. Радили на-
