Регіт:
— Котрий уже це раз: п'ятий, чи шостий? — Покірно втихають…
— А завіщо вони завелись там?
Хтось через плече:
— За те, що й завжди: Марко хоче грати молодого, й Терешко хоче, той свого не попускає, і другий не попускає…
І кажіть-же ви: чорт і не взяв його…
Слово — друге про Марка.
А трапилась тому Маркові, казали, така пригода: на зелені свята, підчас вистави, Марків партнер палахнув із-гарячу в його з обрізу, замість порожнього, бойовим набоєм; на щастя, куля попала тільки в пахву і, місяців зо два одлежавши в шпиталі, Марко знову вернувся в село, накульгуючи, правда, та уси вгору накрутивши і шапку, як завжди, збивши на бакир.
Сміються:
— Та й не кається, знову за своє!
— Де там вам кається: вертався вчора з шпиталю — додому не зайшов, покульгав зразу на репетицію.
Хтось голосно позіхнув:
— Оце актьор! Такого актьора…
Застрибали рядна на веранді, захитались, розсовуються.
— Стійте! Здається таки починають.
— Сла-ава богу, дождалися!…
Двір прокидається — радість, гомін, давкотня.
— Тихше, тихше! Посідайте!
Два хлопчики, змагаючись за місце на
