зловісні силуети. Коло самої рампи загрозливо поставали вряд.
Хтось злякано:
— Гляньте: батько Терешків, зять і брат!..
Пройшла трівога. Зашепотіли.
— Ну, це вже знову почнеться… — хтось безнадійно махнув рукою.
Марина, нашвидку, плутаючи, доказує абияк свій монолог, і стає збоку, з гарячою цікавістю позираючи па двері.
Із дверей задки виходив на сцену в синіх штанях розмальований любовник: один кулак держав він напоготові коло грудей, другий витяг, обороняючись, вперед. За ним, трохи накульгуючи, влітає другий, уже в червоних штанях — розпалений гнівом. Нашвидку, замотуючи на собі довгий пояс, він блиснув очима, як крицею, і зробив виразний жест головою до дверей:
— Уступись, тобі кажу!
Публіка мимохіть підвелась із місць: зразу здавалось, що це незвичайної сили актьори блискуче почали свій вихід.
Терешко скосив очи й мигнув до рампи. Троє, що стояли перед сценою, штурмом, як орда, кинулись на рампу і в мить стояли на сцені:
— Зійди геть!
Марко трівожно озирнув шеренгу родичів і, зразу повернувши голову до публіки:
— Дядьку Митро! Сюди!
— Іди звідціля геть! — погрозливо казав похмурий, бородатий батько, — іди, бо одинаково не будеш грати: силою витягнем звідціль!
