тім узявся рукою за ухо й мовчки одійшов у бік.
— Що таке? Що вчинилося? — збіглися круг його хлопці. Грицько витирав на ухові кров. Андрій кинув лозину й чухав потилицю.
— Це вже чорт зна що! — промовив Грицько серйозно, — до його з жартами, а він з усеї сили січе по ухові.
— А на віщо ж ти кажеш — циганка! — не хотів все-таки здаватись Андрій.
— Ну і циганка, та ще й плащувата! — сердито промовив Грицько.
— Ну от і заробив! — у тон йому одмовляє Андрій, — я розпалився й не бачив, по чому б'ю. На себе жалкуй — на що дражнив?
— Та за кого ж ти стоїш? За бабу? — обурився Грицько, — товариша проміняв на бабу… Ех ти, бабій!
— Ну, нехай і бабій.
— Коли так, од цього разу я з тобою незнакомий!
— Ну і добре.
Так виникла суперечка на принциповому ґрунті: посварилися.
Розбившись на гуртки, хлопці пішли з гаю різними дорогами. В гаю давно вже стемніло.
— Я не за те сержуся, що він мені ухо розсік, — казав дорогою Якову Грицько, то байдуже, плював би я на теє, а мені жаль, що він товариша зміняв на бабу!
Непомітно для школярів потекли дні за днями, тижні за тижнями; одні школярські події
61
