змінялися на другі, переплітаючись в одне довге школярське свято. Смутні осінні дні минали, прийшли морози, випав сніг, зайшла инша робота: на льоду зашуміли ковзані, на дворі закипіли снігові войни. Непорозуміння, що сталось між Андрієм та Грицьком за Галю, не пройшло марно: вони довго були „незнакомі“, хоч злости один до одного вони й не мали. Вдавати з себе ворогів — це особлива школярська, часом дуже цікава гра; „вороги“ поводяться один з одним чемно, роблять одно одному дрібні послуги, намагаються непомітно вчинити „ворогові“ що-небудь приємне.
Грицько знав, що найкращим дарунком для Андрія будуть вірші про Андрієве з Галею кохання. Одного дня він просидів над папером скілько годин, і вірші були готові. Вірші були в прихильному до Андрія тоні: списували вечірнєє за ворітьми стояннячко їх з Галєю й починались так:
Зайшло сонце за лісок,
На дворі смеркає,
Галя вийшла за ворота,
Його дожидає.
Далі у віршах розповідалося про те, як прийшов Андрій, як давав їй списані на папірець задачі, як вона дарувала його за це каблучкою.
Отакая у нас в
Новина настала:
За задачі Андрієчка
Галя покохала, —
закінчувалися вірші. Грицько намірявся однести їх Якову, бо добре знав, що той не за-
62
