одному в коханні, марив на всякі лади, пригадуючи колись перечитані романи, вибираючи знайомі місця, вигадуючи фрази. Коли вони таки призналися, Грицько помітив, що він забрів кудись у мало знакоме місце села; подумав і звернув у інший бік.
— Ну, от призналися ми, що-ж далі? — думає собі Гицько. — А далі, — придумує він, — ми пригорнулися і, мов на крилах, полетіли під небо; внизу видніється село, над нами зірки, а ми все линемо та й линемо… — Грицько почуває, що все найкраще, найцікавіше в їхньому коханні вичерпується. Рішив почати спершу з новими варіяціями. Зійшов на став, набрів на ковзалку й почав ковзаться.
А чи не прихватити нам з собою Піхтіра? — думав він, ковзаючись і уважно дивлячись собі під ноги, — чого-ж, він гарний хлопець, мене, здається, дуже любить… Візьмемо! — звертається він думками до Галі.
Грицько спинився, і став уявляти собі, як високо по небозводі, під самими зірками, маленькою хмаринкою несеться їх троє: він по середині, з одного боку Галя, з другого — Піхтір. Малюнок вийшов ефектний і Грицько осміхнувся. Кинув ковзатись, пішов льодом.
Пригадався Піхтір — такий, який він є: от-от щось скаже.
— Ні, мабуть не візьму я з собою Піхтіра, — думав він, ідучи по льоду, — він, бісової пари Піхтір, має погану звичку — при дівчатах плескати язиком, що спаде на губу. Краще ми так зробимо…
Недалеко коло його по льоду попливла
69
