— Здається, що в цій задачі одвіт невірно, — стиха промовив він, винувато посміхнувшись. Макар глянув на його з докором, зітхнув.
— Ну, сідай… — Їх голови схилились над столом, і Макар став пошепки проказувати Піхтіреві задачу. Піхтір дивився на його великими довірливими очима, слухав, поки розумів; потім, збившись, став думати про инше, перевівши ліниві очи кудись у куток. Макар помітив.
— Та слухай же, марюка! — з одчаєм штовхнув він його в живіт. Той застогнав, кинувся, трохи підбадьорився. Лагідне Макарове буркотання над ухом наганяло на Піхтіра непереможний сон. Коли одразу ліниве його обличчя ожило, уші насторожились, очи, що дивились у куток між рогачі, заграли веселим блиском.
— Миша! — радісно крикнув він, ткнувши пальцем у куток. Усі кинулись. Через хату справді бігало шпарке мишеня, поблискуючи цікавими очима. Хлопці здебільшого почали нудитись і через те всі, як по команді, кинулись ловити мишу. Хтось надибав нору й закрив ногою. Незабаром миша була вже в руках у жвавого Сивенка. Не довго думаючи, він ткнув її комусь за сорочку… Через який час у хаті було повно галасу. Хлопці гасали по припечках і збили таке бурло, що не видно було світа. Миша переходила з рук у руки, з пазухи в пазуху, реготові не було впину. Хтось головою стукнувсь об мисник, і якась макітерка хряснула об долівку. На дверях з'явилась, склавши на грудях руки, Титарчиха. Кругом заніміло.
— І хай Бог милує й не допускає, — стиха
74
