побожно промовила вона, оглядаючи куряву. — Чи ви показились, чи ви покрутились, макоцвітні шибеники! Далі її рука надзвичайно проворно вхопила віник. Хлопці кинулися врозтіч.
— Це ти всьому привод даєш, це ти тут свекор над усіма! — почала вона віником кропити Макара. Той, заправляючи сорочку, що геть висунулася з штанів, став було виправдуватись потім відразу замовк і зашумів на піч. Усі инші, як овечки, один по одному майнули за ним. Навівши порядок і позбиравши черепки в пелену, довго вичитувала Титарчиха хлопцям стоячи коло дверей. Хлопці сиділи на печі й тільки сопли. Далі Титарчиха забожилась, що завтра пожаліється вчителеві, коли зараз не вгамуються, й пішла. Хлопці взяли лямпу на піч і, докоряючи стиха один одному, роздягались, мостились спати. Та було рано ще, і спати не хотілось.
— Як-би ще хоч маленьку лірку завести! — став благати хлопців Піхтір, — ми будемо тихо-тихо, що тітка не почує.
— Хто й всидить тихо, як не Піхтір! — казали другі, проте всім ще хотілось подуріти, хоч стиха. Умовились затуляти рот, кому припаде сміятись, і почали лагодити ліру. Розпустивши сорочки, посідали всі на черені в кружок, як старці на ярмарку. Макар у середині. Підібрали тони, і ліра стиха загула. Макар угнивим голосом почав тягнути мелодію:
Як був собі Лазор,
Та я його знав,
Була в його сіра свита,
А я й тую зняв…
75
