— Мене одвезуть у город держати екзамен до гимназії.
— Напишете мені листа, як будете в городі? — спитав він.
— Безпремінно напишу, тільки-ж і ви пишіть. А тоді колись знімемося й карточками обміняємося? Добре?
Так розмовляючи й доїдаючи пиріжки, дійшли вони до того місця, де дороги розходилися: Галі треба було звернути до станції, Грицькові — до своєї будки. Прощаючись, обоє спинилися.
— „Чого-ж це ми ні слова про „теє“ не споминаємо?“ — подумав Грицько. Галя стояла й теж щось думала.
— „Ні, мабуть не вміємо ще ми кохатися!“ — думав Грицько.
Аж тут сталося щось таке, чого він ніяк уже не дожидав: очи в Галі засвітилися якоюсь рішучістю, лице до ушей почервоніло; заплющивши очи, вона раптом нахилилася до Грицька і ткнула чимсь м'якеньким і ніжним чи в ніс, чи в губи. Од несподіванки Грицько навіть одкинувся назад.
Потім, зрозумівши, до чого це воно йде, він і собі простяг губи, щоб одповісти тим-же, та було пізно: Галя вже одхилила голову і його губи цмокнули в пустому повітрі.
Галя, закутавшись хусткою й схиливши голову, пішла швидко. Перші хвилини Грицько навіть не розумів добре, що саме сталося. Потім буйна радість хвиля за хвилею стала огортати його.
— Це-ж вона поцілувала мене! — подумав він, і йому захотілось закрити очи й стрілою побігти улицею, покотитись колесом з якими-не-
93
