Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Повна збірка творів. Том 2 (1927).pdf/93

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

— Мене одвезуть у город держати екзамен до гимназії.

— Напишете мені листа, як будете в городі? — спитав він.

Безпремінно напишу, тільки-ж і ви пишіть. А тоді колись знімемося й карточками обміняємося? Добре?

Так розмовляючи й доїдаючи пиріжки, дійшли вони до того місця, де дороги розходилися: Галі треба було звернути до станції, Грицькові — до своєї будки. Прощаючись, обоє спинилися.

— „Чого-ж це ми ні слова про „теє“ не споминаємо?“ — подумав Грицько. Галя стояла й теж щось думала.

— „Ні, мабуть не вміємо ще ми кохатися!“ — думав Грицько.

Аж тут сталося щось таке, чого він ніяк уже не дожидав: очи в Галі засвітилися якоюсь рішучістю, лице до ушей почервоніло; заплющивши очи, вона раптом нахилилася до Грицька і ткнула чимсь м'якеньким і ніжним чи в ніс, чи в губи. Од несподіванки Грицько навіть одкинувся назад.

Потім, зрозумівши, до чого це воно йде, він і собі простяг губи, щоб одповісти тим-же, та було пізно: Галя вже одхилила голову і його губи цмокнули в пустому повітрі.

Галя, закутавшись хусткою й схиливши голову, пішла швидко. Перші хвилини Грицько навіть не розумів добре, що саме сталося. Потім буйна радість хвиля за хвилею стала огортати його.

— Це-ж вона поцілувала мене! — подумав він, і йому захотілось закрити очи й стрілою побігти улицею, покотитись колесом з якими-не-

93