будь дикими вигуками. Йшов він і здавалося йому, що дороги він не доторкається. Про те-ж, що сьогодні він, перший ученик, сидів у карцері, в його вийшло з голови.
Що-ж, немає без колючок рож…
Над Мар'ївкою спочивала ніч. Могутні дуби, що густою лавою стояли по-над озером, повилися густими тінями. В небі сіялися зірки й виблискували в темній, як криця, воді. В гаю цвіли весняні квітки і пахли. На березі озера, в траві, лежали Грицько й Яків, коло їх валялися розкидані по траві книжки, жмутики конвалій. Яків лежав горілиць, курив цигарку й дивився на небо. Грицько лежав до його спиною й зіп'явшись на лікоть, дивився мрійно на воду. Лінь і втома окутала їх.
— Яків! — після довгої павзи звернувся до товариша Грицько. Той щось муркнув собі під ніс, кинув у воду цигарку й ще пильніше став вдивлятися в небо.
— Яків! Хочеш говорити? — спитав Грицько.
— Н-не хо… — ліниво протяг той.
Замовкли. Із-за дубів став здійматися на небо місяць, червоний, великий, як червоного золота діжа; вирізалися над темною масою гаю вершечки дубів, огневими шпильками пронизалася вода. Серед тиші часом поверх води випліскувала риба, лишаючи по собі на тихому лоні розпливчаті круги. Десь скрипів віз; за гаєм, у хуторі, співали дівчата.
— Яків!… Про що ти думаєш? — спитав знову Грицько.
94
