ріже у вічи, скрізь, каже, неправда… Все за бідних людей стає, а сам — пан! Каже — заховали правду, та й держять під замками!
— Яка-ж то правда? — тихо-тихо спитав Яків…
Високо піднявся над Мар'ївкою місяць. І в хуторі, і в гаю все змовкло, заснуло, а хлопці сиділи над озером і тихо розмовляли. Очи горіли у їх, уші палахкотіли. Новий чарівний світ, світ героїв, страждання за ідею, за правду починав розкриватися перед їхніми очима й вабив своєю могутньою красою… А в грудях тремтіло і замірало бажання сміливо вступити у той і жагучий і страшний, і непереможно привабливий, прекрасний світ…
Другого дня в школі був акт. До школи поприходили хлопці з більш поважним виглядом, зодягнені по празниковому, і навіть менше, ніж завжди, на дворі пустували. Старші школярі, особливо ті, що цього року кінчали школу, навіть зовсім не брали участи в гульні.
Збившись окремим гуртком, вони обмірковували свої справи; поділялися думками, хто куди думає поїхати по школі. Либонь усі намірялися роз'їхатися по школах: по фельшерських, по семинаріях, по техничних.
Один Макар тільки одставав од товаришів: його батьки одсилали кудись у прикажчики, Макар жартував, називав себе майбутнім купцем, і тільки після того, як одержавши похвальний лист з рук учителя, заплакав він, як дитина,
С. Васильченко. Твори. II
97
