поет. Ось пан Олізар чудово співає його пісню. (До Олізара). Пане Олізаре, заспівайте оту, що ви в Захревських співали. (Олізар ніяково знизує плечима).
Незнакомий. Це дуже було-б цікаво. Заспівайте, пане, коли ваша ласка.
Пані Люба. Та вже-ж не одмовляйтесь, пане Олізаре, ви-ж так любите ту пісню. (До Незнакомого). Пан Олізар у нас — небезпечна людина — кажуть, таємний прихильник Кармелюка.
Незнакомий (здивовано). Он як? Це — двічі цікаво. Ви мусите, пане, проспівати пісню.
Олізар (огинаючись). Я-б з великою охотою, але-ж ніхто не буде протестувати?
Стась. Про мене…
Панна Ромця (б'є в долоні). Просимо! просимо! Всі просимо! (Дівчина приносить каву).
Пані Люба. Ось каву принесли. Мостіться-ж, панове, де кому зручніш, беріть, що кому до вподоби, бо я вже тут цілком безпорадна. (Всі розміщуються повільно на канапі, на ослоні, долі на килимі. Незнакомий — самотно, осторонь).
Панна Ромця. Чудово.
Панна Люба (до Стася). Зачини, Стасю, двері, щоб челядь не слухала. (Стась причиняє двері).
Панна Ромця. Тепер прошу уваги. Пане Олізаре, за вами справа!
Олізар (становиться в позу, співає).
|
За Сибіром сонце сходить — |
