плани, — а спитай, чи хоч один з ниїх „очинашу“ знає…
Всі так і гнули:
— Де там! Хіба їх цього вчать!..
Дядько високий зауважив:
— Мій почав теж був у ті аеропланчики ходити, ну та я його швидко одучив. Посилаю його до церкви в неділю, а він мені: „треба, каже, сьогодні в школу — аероплан робимо“. — „Як? У неділю?“ — Та за лозину, та по плечах, та по спині. О, зразу присмирнів і літати забув.
За ним инші: — Що це за вигадки? Хіба це боже діло? Рибі велено плавати — плавай, пташці літати — літай. В біблії он сказано…
І пішло:
— На мене, — взяв-би я того аероплана та потрощив на голові до тріски, і школу таку запалив! Нащо вона нам?
— Раніш аеропланів не знали, а хіба так жилося?..
Стоїть Латка, ручки на животі склав, уже мовчить, тільки слухає та все зідхає та головою прихитує.
Почалася робота. Столи, табурети, навіть підвіконня в майстерні заставлено різними приладдями. Той струже, той клеїть, инший на спиртовій лямпочці гріє чайника, згинає у парі перед носком чайника платівки з китового вуса. Петро Михайлович ходить од одного до другого, приглядає, учить, радиться… Роблять
