Другий — Вітя Барановський — син трамвайного робітника; в кешені в нього завжди буває повно лямпочок, патронів, кусків проводу, часами обценьки, гвіздки. Де він усе теє добуває — із делікатности ніхто про те не допитується. До навчання хлопець явно ледачий, приходить у клас на другу, часом на третю лекцію; очі затуманені, вигляд загадковий; сидить у класі — нічого не чує й не бачить, думає про щось своє. На перемінках кашляє баском і дуже боляче штовхається. Дівчата стиха кидають йому сердито: „Вітька босяк“ — не сердиться. Коли-ж у школі одбуваються святкові вечірки, — Вітя зразу виходить на перше місце: без нього ніщо не зробиться: він і столяр, і слюсар, і головний монтьор, декоратор. Працює захоплено з ранку до ночи, не ївши, не пивши. Із себе хлопець рослявий, років 15–16.
Третій — Кость Ясінський — біженець із Холмщини; документів у нього — ніяких, і скільки йому років — ніхто не знає. Може — 15, а може й 17, — хлопець високий, стрункий, на губі уже ніби щось темніти починає. Чепурний коло себе, хоч ходить убеханий у якісь наросвітянські мішки. Зеркальце в нього, гребінчик, чуб носить з проділем. Тихий, лагідний, усякому догідливий, до науки здатний. Одно тільки смішне було в ньому: дуже вже чемний до дівчат; на лекціях пише їм „летучки“. Має грубенький такий у палятурці зшиток своїх віршів, читає їх дівчатами. „Дівчур“ дражнили його в школі.
Дівчур, волочур,
Дівки штани подеруть
Із вулиці проженуть…
