Перейти до вмісту

Сторінка:Васильченко С. Талант (192 ).djvu/57

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

55

ТАЛАНТ


із селян застукав попа коло своєї молодиці. Хотів косу серпом одтягти — одкупився.

Піп затупотів ногами:

— Вон, негодяйко, з храму!

Тетяна йому грубо:

— Не маєш права, не твоя церква.

Піп:

— Сторож. Сторож. Виведи її звідціля, негідницю!

Рябий, бородатий сторож, що стояв коло вівтаря, кашлянув у руку і рішуче став протискуватись до півчі.

Тетяна шпурнула ноти на пюпітер, вийшла з клиросу.

Розштовхуючи собі дорогу, червона, гаряча, з потуманними очима, вона опалювала диханням людей і прямувала до дверей, як буря… Люде розступалися перед нею, як перед огняним вітром  Коло порогу повернулась:

— Я поїду жалітися… я до архирея… я… я… — побігла.

Піп їй у слід, із глумом:

— Іди, іди, жалійся! Я за тебе ось ще не так візьмуся. Десь там тинялася в ката по балаганах, прийшла до церкви — бешкет заводити. Бачили таке? Артистка…

Люде чуманіли…

Раптово в бабинці між жінками одна кинулась, як зо сну, зірвалась із місця, побігла з церкви навздогін, мало не з ніг валяючи людей. Пішло по церкві.

— Мати, мати…

.    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .    .

Стояв трівожний настрій. Додому люде не розходилися: зібралися на цвинтарі, хвилювалися, гули.