55
ТАЛАНТ
із селян застукав попа коло своєї молодиці. Хотів косу серпом одтягти — одкупився.
Піп затупотів ногами:
— Вон, негодяйко, з храму!
Тетяна йому грубо:
— Не маєш права, не твоя церква.
Піп:
— Сторож. Сторож. Виведи її звідціля, негідницю!
Рябий, бородатий сторож, що стояв коло вівтаря, кашлянув у руку і рішуче став протискуватись до півчі.
Тетяна шпурнула ноти на пюпітер, вийшла з клиросу.
Розштовхуючи собі дорогу, червона, гаряча, з потуманними очима, вона опалювала диханням людей і прямувала до дверей, як буря… Люде розступалися перед нею, як перед огняним вітром Коло порогу повернулась:
— Я поїду жалітися… я до архирея… я… я… — побігла.
Піп їй у слід, із глумом:
— Іди, іди, жалійся! Я за тебе ось ще не так візьмуся. Десь там тинялася в ката по балаганах, прийшла до церкви — бешкет заводити. Бачили таке? Артистка…
Люде чуманіли…
Раптово в бабинці між жінками одна кинулась, як зо сну, зірвалась із місця, побігла з церкви навздогін, мало не з ніг валяючи людей. Пішло по церкві.
— Мати, мати…
|
|
Стояв трівожний настрій. Додому люде не розходилися: зібралися на цвинтарі, хвилювалися, гули.
