од голови, а праві (ті, що за старий лад та проти перемін у державі) — право̀руч. По середині сідає партія центру (осередку) — така, що ні до одних, ні до других не нахиляється. В Россії після маніфесту 17 жовтня року 1905 постало чимало політичних партій серед кожного народу (нації) в державі. Українці в Россії теж мають свої партії, а між ними найдужчі — демократично-радикальна (див. далі) та соціяльно-демократична (див. далі); 2) частина (відділ) війська, новобранців, арештантів та инше.
Партія демократично-радикальна (українська) — лівіща од россійської партії „Народної Свободи“. Обстоює за федеративний державний лад — за спілку окремих народів в державі. Парламент повинен складатися з двох палат (див. це слово): а) з палати народніх заступників та федеральної (спілкової) палати заступників од поодиноких автономних (вільних у себе в середині, незалежних) частин держави, рівно од кожної частини. Україна повинна мати окреме і самостійне заступництво — „Українська Народня Рада“ (сейм), яке повинно видавати закони на всю Україну. Вибори і в „Народню Раду“, і в федеральну палату мусять бути вселюдські, рівні, прямі, з таємним голосуванням. Що до земельного питання, то партія вимагає, щоб землю викуплено було на власність краю (України), щоб давати її на користування за гроші окремим людям та товариствам, які кохаються в хліборобстві; порядкувати землями повинна місцева самоуправа; землі казенні, удільні, кабинетські, церковні та манастирські за̀раз же мусить бути віддано на власність краю. Партія демократично-радикальна українська мала своїх членів і в першій Державній Думі; вона ширить свої думки в газетах та журналах: „Громадська Думка“, „Рада”, „Рідний Край“, „Нова Громада“, „Украинскій Вѣстникъ“.
