Цю сторінку схвалено
|
Богу за мене!…“ Мене обняла, 1887. |
Зорі.
Мамо люба! глянь, як сяють
Ясно зорі золоті!
Кажуть люде: то не зорі, —
Сяють душі то сьвяті.
Кажуть: хто у нас на сьвітї
Вік свій праведно прожив,
Хто умів людей любити,
Зла нїколи не робив, —
Бог того послав на небо
Ясно зіркою сиять…
Правда, мамо, — то все душі,
А не зорі там горять?
Так навчи-ж мене, голубко,
Щоб і я так прожила:
Щоб добро робити вміла
І робить не вміла зла!
Сонце.
|
Змучений довгим тяжким сподїванням,
|
