Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/137

І голоснїш, веселїше
Защебетали пташки,
І запашнїше запахли
Сяючи пишно, квітки;

І до блакитного неба
Вся усьміхнулась земля —
Ріки і гори з лїсами,
Луки степи і поля.

 

Зіма.

Зіма гнїтить… Давно вже час
Веснї веселій росцьвітати,
А все мороз ще давить нас
І не пуска с сумної хати

Зіма гнїтить… І де давно
Вже пахнути повинні квіти,
Там снїг лежить, як полотно,
І сонце ще й не дума гріти.

Зіма гнїтить… Як би не знав,
Що мусить же весна ще бути, —
Давно-б знесилений упав,
Не перемігши горя й скрути.

 

_*^*_*

Не те мене мучить, що стілки
Утисників тих розвелося:
Не вчора я вийшов між люде
Не вперше їх знать довелося!