Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/138

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено



С такими — борня без упину
І згоди нїколи немає,
Аж поки, де Кривда сидїла,
Там Правда с престолу засяє.

А те мене мучить, що й чесні,
Що наче були без догани,
Злякавшися, жертви приносють
На жертівник Кривдин поганий.

Тій Кривдї і Силї не вірють,
Але-ж похилились з-несили
І зрадили друзїв, злякавшись,
І так ворогам послужили.

 


Не на те ми боротись ставали
Щоб тепер помиритися нам,
Бо як нам помиритися — значить
Уклонитись ізнов ворогам.

Бо як нам помиритися — значить
Це зректися того, чим живем
І признати, що правда — то сила
Що панує з мечем і вогнем.

Бо як нам помиритися — значить
Зрадить рідний коханий наш край!…
Не на те ми ставали до бою
І не тим він скінчитьця нехай.

Нї, борімось з останньої сили!
Нї, борімось і в день і в ночі —
На шляху, на степу, серед лїсу,
Що хвилини на бій стаючи!