Сторінка:Василь Чайченко. Під хмарним небом. 1893.pdf/37

І луки у квітках,
І пісня розлягаєтьця
По луках та гаях.
Ой пісня то коханая,
То ріднії слова, —
Од їх аж млїє серденько,
Палає голова.
В тій піснї все відбилося,
Що я люблю й любив, —
І слухав би впиваючись,
А потім би й зомлїв
Під згуки тії ріднії
У рідній сторонї…
Туди летять ті хмароньки, —
Коли-б туди й мінї!…

 

В ночі на могилї.

В ночі на могилї високій
Стою і дивлюсь навкруги —
Степи тілки мріють широкі
Та здалека темні луги.

І край того степу зникає
В туманових хвилях ясних,
А місяць сріблом обливає
Їх з неба в проміннях своїх.

І серце полинуть бажає
Туди, аж до краю степів,
Туди, де ще воля гуляє,
Де галас людський не гучнїв.

Там тілки кістки ті козачі
Та кровю полита земля, —
Здаєтьця мінї, що неначе
Зміцнїла-б там сила моя: