За те був вояцької вроди,
Як сокіл у бої лїтав;
Не раз і не два у походи
Ходив він і слави придбав.
Хоч ще молодий був лїтами,
Та в радах уже радував, —
Він голос проміж козаками
За вчинки славетнїї мав.
І голови сиві старії
Схилялись до слова його
І бачив себе він у мрії
Гетьманом в народу свого.
І стоячи в радї козацькій,
І дома у хатї своїй,
І линучи в бучі вояцькій,
Не кидав нїколи тих мрій.
І гордая думка буяє:
„Тепер я с старими в рівнї, —
Минуть ще години — й у краї
Не буде вже й рівних мінї:
Я бюся — і ворог тїкає,
Чи мертвий лягає до ніг;
Я в радї — й нїхто не здолає
Так справ розважать військових.
Той досьвід увесь, що з'уміли
Придбать тілки сиві дїди,
Не втративши мужньої сили,
Здобув я в мій час молодий.
І чом-же мінї не держати
У дужих руках булаву?
Я краще-б ізміг керувати
Тим краєм, в якому живу…“
Та роки минають швидкії, —
Хоч слава його й вироста,
Та ще не справдились надїї,
Далеко бажана мета:
Старий ще гетьман заправляє
І вирвать не дасть булави:
Киндарз лиху думу ховає
В своїй молодій голові…
