|
|
Іще квітки, останнїї квітки!
Останнюю нам искру кида лїто!…
Ваш цьвіт поблїд, посохли пелюстки
І кожну з вас вже холодом прибито.
Поникли всї, о любі квіти, ви
І стоїте, щоб тілки доцьвітати,
І вгору знов своєї голови
Не зможете нїколи вже підняти.
І ви тепер не пишні й не рясні,
Але ще білш душі ви дорогії:
Так виразно ви кажете мінї,
Що білш уже не прийдуть днї яснїї…
Прийдуть часи, як і наші холоднії трупи
Тихо земля, як та мати, покриє й обгорне…
Чи досягнем же своєї мети і, дійшовши
Аж до слїпучого сьвіту од вічної правди
Ми умремо, оповиті проміннями с сьвіту,
Чи і у землю положим серця свої, повні
Смутку і злоби, зневірря тяжкого без міри,
Не зрозумівши, на віщо жили ми й боролись,
І не дізнавшись, на віщо життя покидаєм?…
