Передъ нимъ стоявъ Ивась. И рученята зложило бідне хлопя н́а-хрестъ и головку повісило… Якъ скажений підско́чивъ зъ ножемъ до відьми Петро, и вже бувъ заміривсь… „А що ти обіщавъ за дівчину?“… Гримнувъ Басаврюкъ и мовъ кулю посадивъ ёму у спину. Відьма тупнула ногою: синє поломя бризнуло зъ землі; середина іі вся освітилась и стала якъ изъ кришталю вилита; и усе, що ні було підъ землею, стало видно якъ на долоні. Червінці, дороге каміня у скриняхъ, у казанахъ, кучами було навалено самісеньке підъ тимъ місцемъ, де вони стояли. Очи ёго загорілись… розумъ помутився… якъ одурілий схопивъ вінъ ніжъ, и безневинна кровъ бризнула ёму у вічи… Диявольський реготъ загремівъ одъ-усюди. Страшенні прочвари гуртами скакали передъ нимъ. Відьма, учепившись руками за безголовий толупъ, якъ вовкъ пила зъ ёго кровъ… Усе пішло кругомъ въ голові ёго. Зібравшись зъ силами, кинувсь вінъ на втікача. Усе покрилось передъ нимъ краснимъ цвітомъ. Лісъ, якъ у крові, ніби горівъ и стогнавъ… Небо, розпалавшись, дріжало… Огненні пятна, мовъ блискавиці, верзлись ёму въ вічи. Вибившись изъ мочи, добігтъ вінъ до своёі хатини и якъ
