весіля: напекли шишокъ, нашили рушниківъ та хустокъ, викотили жбанъ горілки, посадили за стілъ молодихъ, розрізали коровай, брязнули въ бандури, цимбали, сопілки, кобзи — и загуляли!…
У старовину, весіля було не те що оце у насъ. Тітка мого діда, бувало, розкаже — о бодай ёго!… Якъ дівчата у наряднихъ віночкахъ изъ жовтихъ, блакитнихъ и червонихъ стрічокъ зъ золотими закарвашами позверху, у тоненькихъ сорочкахъ, мереженихъ краснимъ шовкомъ и дрібненькими срібними квіточками, у сапянихъ чобіткахъ на високихъ залізнихъ підківкахъ, — то повагомъ, якъ пави, то прудко, якъ вихоръ, скакали горлиці. Якъ молодиці зъ карабликомъ на голові — верхъ ёго увесь изъ сутозолотого аксамиту зъ певеличкимъ вирізкомъ икъ потилиці, відкіль дививсъ золотий очіпокъ зъ двома ріжками — одинъ напередъ, а друхий назадъ — самого дрібного чорного смушка; у синіхъ изъ дорогого полутабенту зъ червоними прорізнями кунтушахъ, узявшись у-боки, пишно виступали одна за другою и підъ-ладъ вибивали гопака. Якъ парубки, у високихъ козацькихъ шапкахъ, у тонкихъ козацькихъ свиткахъ, підперезавшись шитими золотомъ поясами, зъ
