люльками у зубахъ, розсипались передъ ними бісиками и підпускали усякому по Якову. Самъ старий Коржъ не втерпівъ, дивлячись на молодихъ, щобъ не трухнути стариною. Зъ бандурою у рукахъ, смокчучи люльку и приспівуючи, зъ чаркою на голові, утнувъ старий навприсядки — кругомъ галасъ та реготъ та сміхи! Чого-то вже не вигадають якъ у голову трохи попаде?Почнуть, бувало, рядиться прочварами — Боже жъ ти мій! и на чоловіка жъ то не зхожі! Се вже бачъ не те, якъ у насъ теперъ наряжаються на весілі. Шо теперъ? тілько що передражнюютъ циганокъ та москалівъ. Ні, а то якъ бувало одинъ нарядиться жидомъ, а другий чортомъ, почнуть спершъ цілуваться, а далі — за чуби. Що то вже Боже мій! сміхъ такий нападе, що за живітъ берешся. Оце одягнуться у турецьку або татарську одежу: усе горить на іхъ, мовъ той жаръ… А якъ почнуть дурити, та се, та те… ну, тоді хочъ лягай та й умірай! Зъ тіткою покойного діда — бо й, вона жъ таки була на весілі — лучилась, чудна кумедія: була вона тоді одягпута у татарський широкий кунтушъ и, зъ чаркою у рукахъ, частувала усю громаду. Отъ, одного підвівъ лукавий окропити іі зъ голови
