я вамъ, вони здаються трохи на ваші бали; тільки гріхъ сказать, щобъ таки зовсімъ. На бали коли ви ідете, то не за чимъ иншимъ, якъ подригати ногами та позівати собі нишкомъ у руку; а у насъ, зійдеться у одну хату гурьба дівчатъ овсі не для балу, зъ веретеномъ та зъ гребнемъ; и спершу наче-бъ то и за діло приймуться: веретена гудуть, пісні такъ и плачуть, и кожна тобі и очей не зведе; а тільки якъ сипнуть у хату парубки зъ скрипачемъ — підніметься галасъ, заведеться дурь, пійдуть танці и вигадають такого, що й розказати не можно.
А лучче надъ усёго, коли зібються до одноі купи та почнуть загадувати загадки, або просто, везти то се, то те. Боже ти мій! чого тільки не розкажуть! відкіль старовини не викопають! якихъ то страхівъ не набрешуть! Тільки нігде, може, не було розказано стільки диковинъ, якъ на вечерахъ у пасічника Рудого Панька. За що мене миряне прозвали Рудимъ Панькомъ — єй-же-Богу не вмію сказать. И волося, здається, у мене теперъ більшъ сіде, ніжъ руде. Та у насъ, не во гнівъ будь сказано, такий звичай: якъ дадуть кому люде яке прозвище, то и до-віку зостанеться воно. Бувало, зійдуться, передъ пра-
