зникомъ, добрі люде, у-гості, у пасічникову хатину, сядуть за стілъ, — и тоді прошу тільки слухать. И те сказать, що люде були не простого-таки десятку, не де-які мужики хуторянські; та, може, иншому и повище пасічника, сталось би за честь бачити у себе такихъ гостей. Хочъ-би приміромъ сказать, коли ви знаєте, дякъ диканськоі церкви, Хома Ригоровичъ? Отъ голова! що то вже за-историі вмівъ вінъ підпускати! Дві найдете у сій книжці. Вінъ ніколи не носивъ тихъ дзюбованихъ халатівъ, які ви, може, бачили на нашихъ сельскихъ дякахъ; а заверніть до ёго хочъ у будень, вінъ и тоді зустріне васъ у жупані изъ тонкого сукна — цвітомъ якъ ото бува застудишъ кисіль изъ картохи — за котре плачувавъ вінъ у самій Полтаві — коли-бъ ажъ чи не по шість рублівъ за аршинъ! Чоботи ёго, у насъ ніхто не скаже у цілому хуторі, щобъ воняли хочъ трохи дёгтемъ, бо кожень знавъ, що вінъ мазавъ іхъ самимъ добримъ смалцемъ, якого, здається мені, радъ би бувъ инший мужикъ положити собі у кашу. Ніхто-жъ таки и сёго не скаже, щобъ вінъ коли утиравъ нісъ полою свого жупана, якъ то бачъ роблять инші люде ёго звания; а вінъ, хочъ-коли, виймавъ изъ за пазухи че-
