и принесла окладъ до образа Божоі Матери, унизаний такимъ світлимъ камінямъ, що всі заплющували очи, дивлячисъ на ёго.
Погодітъ лишень, симъ ще не все кончилось. У той самий денъ, коли лукавий прибравъ до себе Петруся, появився знову Басаврюкъ; тілъко всі драла одъ ёго. Догадались, що то за цяця: ніхто инший, якъ сатана у чоловічому образі, щобъ шукати скарби; а якъ, бачъ, скарби не даються у нечисті руки, то вінъ и підманює до себе охочихъ. Того жъ року усі позоставляли своі землянки и перекочували до села; та й тамъ таки не було спокою одъ бісового Басаврюка. Тітка покойного діда казала, що білъшъ усёго адомъ дихавъ вінъ на неі, за те що покинула свій шинокъ на опошнянській дорозі, и зъ усієі мочи хотівъ те відомстити на тїтці. Разъ якось старшини села зійшлись до шинку и, якъ тамъ кажуть, бесідовали по чинамъ, поставивши на стілъ, гріхъ сказать щобъ малого, печеного барана. Мірковали про се, про те, було и про диковинки усякі и про чуда. Отъ и почудилось — ще-бъ воно нічого, коли-бъ одному, а то таки усімъ, — що баранъ наче-бъ-то піднявъ голову, очи ёму мовъ ожили и засвітились, — відкілъ ні возъ-
