„Відьма? Старухи видумали, що зъ тоі пори всі втопленниці виходили, въ місячну нічъ, у панський садъ грітися на місяці, а сотникова дочка зробилась надъ ними старшою. Въ одну нічъ побачила вона свою мачоху коло ставу, напала на неі и зъ крикомъ потягла въ воду. Але відьма и тутъ найшлася. Перекинулась підъ водою въ одну зъ утопленниць, и черезъ те уникнула нагайки зъ зеленого очерету, якою хотіли іі бити втопленниці. Вірь бабамъ! Ще розказують, що панночка збирає кождоі ночи утопленниць, и заглядає по-одному кождій у лице, стараючись пізнати, котора зъ нихъ відьма; але й до сёго часу не пізнала. А коли попадеться хто зъ людей, заразъ заставляє ёго вгадувати; а ні, то грозить утопити въ воді. Отъ, моя Галю, якъ розказують старі люде!… Теперішній панъ хоче будувати на тімъ місці винницю, и знарошне для-того приславъ сюди винокура… Та я чую гаміръ. Се наші вертаються зъ пісень. Прощавай, Галю! Спи супокійно, та не думай объ сихъ бабськихъ видумкахъ“.
Сказавши теє, вінъ обіймивъ іі сильнішъ, поцілувавъ и пішовъ.
