„Прощавай, Левку!“ мовила Галя, задумчиво вперивши очи на темний лісъ.
Величезний, огняний місяць пишно ставъ въ отсю пору визначуватисъ изъ землі. Ще половина ёго була підъ землею, а вже ввесъ миръ наповнився якимось урочистимъ світломъ. Ставъ порушився искрами. Тінь відъ деревъ ясно стала визначуватись на темній зелені.
„Прощавай, Галю!“ почулись по-задъ неі слова, стоваришені зъ поцілункомъ.
„Ти вернувся!“ сказала вона, оглянувшись; та, побачивши передъ собою незнакомого парубка, відвернулася на-бікъ.
„Прощавай, Галю!“ почулося знову, и знову хтось поцілувавъ іі въ щоку.
„Отъ принесла нечиста и другого!“ промовила вона изъ серцемъ.
„Прощавай, миленька Галю!“
„Ще й третій!“
„Прощавай! прощавай! прощавай, Галю!“ и поцілунки засипали іі зо всіхъ боківъ.
„Та іхъ тутъ ціла ватага!“ кричала Галя, вириваючись изъ юрби парубківъ, що
