чись и відказуючи, коли прекрасний вітряникъ — нічний вітеръ, підкравшись невзначай, цілує іхъ. Весь краєвидъ спить. А въ-горі все дише, все дивно, все урочисто. А на душі и необіймущо, и чудно, и товпи сріблянихъ видіній складно виникають въ іі глибині. Божественна нічъ! очарюща нічъ! И на-разъ всё ожило: и ліси, и стави, и степи. Сиплеться величавий щебетъ украінського соловія, и здаєтъся, що й місяць заслухався въ нёго на-середъ неба… Мовъ зачароване, дрімає на узвишю село. Ще білішъ, ще краще блестять при місяці купи хатъ; ще білъшъ осліплющо визначуються зъ темности іхъ низькі стіни. Пісні умовкли. Все тихо. Благочестиві люде вже сплять. Де-не-де тільки світяться вузенъкі вікна. Тільки передъ порогомъ иншоі хати вечеряє запізніла семя.
„Та гопакъ не такъ танцюється! То-то я и дивлюсь, що якось не клеіться всё. Що жъ отсе розказує кумъ?… А ну: гопъ трала! гопъ трала! гопъ, гопъ, гопъ!“ Такъ розмавлявъ самъ изъ собою підгулявший мужикъ середніхъ літъ, танцюючи по вулиці. „Ій-богу, не такъ танцюється гопакъ! Що мені бреха-
