„Покажіть, сердешні молодички.“
„Молодички? чи чуєте?“ підхопила одна: „який ввічливий Каленикъ! За отсе ёму треба показати хату… але ні, перше потанцюй!“
„Потанцювати?… ехъ, ви хитрі дівчата!“ протяжно вимовивъ Каленикъ, сміючись и грозячи пальцемъ, та оступаючись, бо ноги ёго не могли держатись на однімъ місці. „А дасте перецілувати себе? Усіхъ перецілую, усіхъ!…“
И косими кроками пустився бігти за ними. Дівчата підняли крикъ, перемішались; але після, осмілившись, перебігли на другий бікъ, видячи, що Каленикъ не конче бувъ скорий на ноги.
„Онъ твоя хата!“ закричали вони, відходячи и показуючи на хату, гараздъ більшу відъ иншихъ, що приналежала сільскому голові.
Але хто жъ сей голова, що збудивъ такі невигідні о собі толки и речі? О, сей голова важна особа на селі. Поки-що Каленикъ доплететься до кінця своєі дороги, ми
