ёго у лобъ. „Суклятські граблі!“ закричавъ школяръ, хапаючись рукою за лобъ и підплигнувши на цілий аршинъ! „якъ же вони, чортъ би спхнувъ зъ мосту іхъ батька, ловко бються!“ Такъ отъ якъ! згадавъ и имя, сердешний! Така приказка уколола саме підъ ніс того мудрого розкажчика. Мовчки вставь вінъ зъ місця, ростопіривъ ноги посередъ хати, нагнувъ голову трошки упередъ, застромивъ руку у задній карманъ горохового свого жупана, витягнувъ круглу підъ лакомъ табакирьку, луснувь палцемь по намалёваній пиці якогось-то бесурманського генерала и зачипивши чималу пучку кабаки, розтертоі зъ золою и любисткомъ, піднісъ іі коромисломъ до носу, и витягнувъ носомъ на-лёту усю кучку, не доторкнувшись и до першого пальця, — а таки ні пари зъ устъ; да якъ полізъ у другий карманъ та витягъ синю мережену хустку, такъ тоді тільки промурмотавъ ніби про-себе, якось-то наче сей стихъ: „не мечіте бісеръ передъ свинями…“ Бути-жъ теперъ біді, подумавъ я, бачучи, що пальці у Хоми Ригоровича такъ и стуляються дати дулю. На-щастя, баба моя догадалась поставити на стілъ гарячий книшъ изъ масломъ; всі узялись за діло. Рука Хоми Ригоровича, замість того, щобъ по-
