Ця сторінка вичитана
„Покажемо!“ загукалн парубки. „Та коли голову, то й писаря не минути!“
„Не минемо й писаря! А въ мене, якъ нарошно, зклалася въ умі славна пісня про голову. Ходімъ, я васъ вивчу,“ продовжавъ Левко, ударивши рукою по струнахъ бандури. „Та слухайте: переодягайтеся, хто въ що ні попаде!“
„Гуляй, козацька голово!“ говоривъ дужий гульвіса, ударивши ногою въ ногу и луснувши руками. „Що за роскішъ! Що за воля! Якъ зачнешъ казитися — здається, наче поминаєшъ давні літа. Любо, привільно на серцю, а душа неначе въ раю. Гей, хлопці! гуляй!…“
И юрба шумно понеслась по вулицяхъ. А благочестиві старухи, пробуджені крикомъ, відчиняли віконця и хрестились сонними руками, мовлячи: „Ну, теперъ гуляють парубки!“
