Ця сторінка вичитана
IV.
ПАРУБКИ ГУЛЯЮТЬ.
Въ одній тільки хаті, въ кінцю вулиці, ще світилося. Се житло голови. Голова вже давно скінчивъ свою вечерю, и певне давно-бъ уже заснувъ, але въ нёго въ ту пору бувъ гість, винокуръ, которого приславъ поміщикъ, що мавъ невеликий участокъ землі межи вольними козаками, будувати винницю. Підъ самимь покутємь, на почотному місцю, сидівъ — гість, низенький, товстенький чоловікъ, зъ маленькими вічно сміючимися оченятами, въ которихъ, здається, написане було те вдовольство, зъ якимъ куривъ вінъ свою коротеньку люльку, що-хвиля зплёвуючи и придавляючи пальцемъ вилізаючий зъ неі зпопелілий тютюнъ. Облаки диму бистро розросталися надъ нимъ, одягаючи ёго въ сивий
