возомъ переіхало! Що вінъ обливає людей на морозі…“
„Еге! влізла свиня въ хату, та й лаби на стілъ суне,“ сказавъ голова, гнівно встаючи зо свого місця; але въ ту пору важкий камінь, розбивши вікно въ дрібязки, полетівъ ёму підъ ноги. Голова застановився… „Коли-бъ я знавъ“, говоривъ вінъ підіймаючи камінь, „який отсе шибеникъ шпурнувъ, я-бъ вивчивъ ёго, якъ кидаться! Що за збитки!“ продовжавъ вінъ обзираючи ёго на руці палаючимъ поглядомъ. „Щобъ вінъ подавився отсимъ каменемъ…“
„Стій, стій! Боже тебе борони, свату!“ підхопивъ, побліднівши, винокуръ.“ Боже борони тебе, и на тімъ и на сімъ світі, поблагословити кого-небудь такою лайкою!“
„Отъ найшовся заступникъ! Хай вінъ пропаде!…“
„И не думай, свату! Ти не знаєшъ, певне, що случилося зъ моєю покійною тещею?“
„Зъ тещею?“
„Та, зъ тещею. Вечеромъ, трохи може ранше ніжъ теперъ, сіли вечеряти: покійна
