теща, покійний тесть, та наймитъ, та наймичка, та й дітей штукъ зъ-пятеро. Теща відсипала трохи галушокъ зъ великого казана въ миску, щобъ не такъ були горячі. Після роботи всі зголодніли и не хотіли ждати, поки галушки простинуть. Набираючи іхъ на довгі деревяні спички, зачали істи. Якъ-разъ, відки ні возьмись, чоловікъ, якого вінъ роду, Богъ ёго знає, просить, що-бъ и ёго допустили до трапези. Якъ не нагодувати голодного чоловіка! Дали и ёму спичку. Але гість змітає галушки, якъ корова сіно. Поки-що вони зъіли по одній и запустили спички за другими, дно було гладке, якъ панський помістъ. Теща насипала ще; думає, гість наівся и буде вбирати менше. Де тамъ: ще лучше ставъ уплітати! — „А щобъ ти подавився отсими галушками!“ подумала голодна теща; ажъ якъ-разъ тотъ закашлявся и впавъ. Кинулись до нёго — ані духа, вдавився!“
„Такъ ёму, обжорі проклятому, й треба!“ сказавъ голова.
„Такъ би, та не такъ вийшло: зъ того часу и супокою не було тещі. Ледве тільки нічъ, мертвець и лізе. Сяде верхомъ на димникъ, проклятий, и галушку держить у зубахъ.
