наразъ на вулиці піднявся крикъ. Винокуръ, що до числа многихъ гідностей своіхъ влучавъ и цікавость, живо набивши тютюномъ свою люльку, вибігъ на вулицю, але збитошники вже порозбігались.
„Ні, ти не втечешъ відъ мене!“ кричавъ голова, тягнучи за руку чоловіка у виверненімъ до-гори шерстю баранімъ кожусі. Винокуръ, користуючи зъ часу, підбігъ, щобъ заздріти въ лице сёму нарушителеві супокою; але зъ боязню подавсь назадъ, побачивши довгу бороду и страшно намалёвану пику. „Ні, ти не втечешъ відъ мене!“ кричавъ голова, не переставаючи тягнути просто у сіни свого плінника, которий, не показуючи ні якого супротивленя, супокійно ишовъ за нимъ, неначе у свою хату. „Карпо! отворяй комору!“ сказавъ голова до десятника. „Ми ёго въ темну комору! А-тамъ розбудимо писаря, зберемо десятниківъ, переловимо усіхъ тихъ харцизівъ, и сёгодня таки й резолюцію усімъ імъ учинимо!“
Десятникъ забренькавъ невеликою колодкою въ сіняхъ и отворивъ комору. Въ ту саму пору плінникъ, користуючись темнотою
