сіней, наразъ вирвався зъ незвичайною силою зъ рукъ ёго.
„Куди?“ закричавъ голова, ухвативши ёго ще міцнішъ за ковніръ.
„Пусти, то я!“ — почувся тоненький голосъ.
„Не поможе, не поможе, брате! Пищи собі хоть и чортомъ, не тільки бабою, мене не здруришъ!“ и трутивъ ёго въ темну котору такъ, що бідомашній плінникъ ажъ застогнавъ, упавши на землю, а самъ, въ товаристві десятника, пустився въ хату писаря, и въ-слідъ за ними, якъ пароплавъ, задимивсь винокуръ.
Розмисляючи ишли вони всі троє, поспускавши голови, и якъ-разъ, на скруті въ темний переулокъ, разомъ скрикнули відъ сильного удару по лобахъ, и такий самий крикъ обізвався въ одвітъ імъ. Голова, прискуливши своє око, зъ изумленємъ уздрівъ писаря зъ двома десятникам.
„А я до тебе иду, пане писарю!“
„А я до твоєі милости, пане голово!“
