„Чудеса діються, пане писарю!“
„Чудні діла, пане голово!“
„А що?“
„Хлопці казяться, збитошникують цілими купами по вулицяхъ! Твою милость величають такими словами… словомъ, сказати соромъ; пяний Москаль побоіться вимовити іхъ своімъ нечестивимъ язикомъ.“ (Все те худощавий писарь, у пестрядевихъ (дрилиховихъ) шароварахъ и жупані цвітомъ якъ винні дріжджі, вимовлявъ натягаючи шию и приводячи іі опять въ попередній станъ). „Здрімавъ-було трохи, такъ зтягнули зъ постелі проклятущі урвитні своіми соромними піснями та стукомъ. Хотівъ-було гарненько покропити іхъ, та поки натягнувъ шаровари та жупанъ, всі розбіглися куди ні попало. Але найголовніщий не вирвавсь відъ насъ. Виспівує вінъ теперъ у тій хаті, де держать арештантівъ. Душа въ мині ажъ горіла, щоби пізнати сю птицю, та пика замазана саджею якъ у чорта, що кує цвяхи для грішниківъ.“
„А якъ вінъ одягнений, пане писарю?“
„Въ чорнімъ виверненімъ кожусі собачий синъ, пане голово!“
