пасічникові халабуди. А про садъ и говорить нічого: у самому тому вашому Петембурсі, коли теє, не знайдеться такого. А приіхавши у Диканьку, спитайте тільки перве, яке попадеться, хлопя, що у замазаній сорочці пасе гусей: „а де тутъ живе пасічникъ Рудий Панько?“ „А онъ де!“ скаже вінъ, показуючи пальцемъ, а коли хочете, то й доведе васъ до самісінького хутора. Тільки прошу не дуже таки закладувати назадъ руки и, якъ тамъ кажуть, хвинтити, бо дороги по нашихъ хуторахъ не такі гладенькі, якъ передъ вашими хоромами. Хома Ригоровичъ позаторікъ, ідучи изъ Диканьки, понавідавсь таки у проваля зъ новою таратайкою своєю и гнідою кобилою, хочъ самъ бачъ правивъ та ще и позверхъ своіхъ очей надівавъ иноді куповані.
За то вже, коли милость ваша заідете у гості, то динь подамъ такихъ, якихъ ви зроду, може, не іли, а меду, и забожусь, луччого не знайдете на хуторахъ: я-жъ вамъ кажу, якъ оце принесешъ сотъ — духъ пійде по усій хаті, що й сказать не можно — який: чистий, якъ ото слёза або хрусталь дорогий, що бува въ сергахъ. А якими пирогами нагодує моя баба! що то вже за пироги, якъ би ви тільки знали: цукоръ, истинний тобі цу-
