Голосъ іі, що тутъ-же бувъ звишився, зупенивсь. Потоки слёзъ покотились по блідному лицю. Якесь тяжкеє чувство, повне жалю и смутку, сперлося въ груді парубка.
„Я готовъ на все для тебе, моя панночко!“ сказавъ вінъ въ сердечнімъ хвилёваню, „але якъ мені, де іі найти?“
„Дивись, дивись!“ живо промовила вона: „вона тутъ! вона на берегу грається въ короводі міжъ моіми дівчатами и гріється на місяці. Але вона лукава и хитра. Вона взяла на себе постать утопленниці; але я знаю, але я чую, що вона тутъ. Мені тяжко, мені душно відъ неі. Я не можу черезъ неі плавати легко и вольно якъ риба. Я тону и падаю на дно, мовъ ключъ. Винайди іі, козаче!“
Левко подивився на берігъ: у тонкімъ сріблянімъ тумані мелькали дівчата, легкі, неначе тіні, въ білихъ сорочкахъ, мовъ конваліями оздобленний лугъ; золоті ожереля намиста, дукачі блискали на іхъ шияхъ; але вони були блідні; тіло іхъ було неначе виточене зъ прозорихъ хмарокъ и буцімъ світилося на-скрізь при срібнімъ місяці. Короводъ, граючи, присунувся до нёго ближче. Почулись голоси.
