„Давайте вї во́рона, давайте граться въ во́рона!“ загомоніли всі, буцімъ очеретъ надъ рікою порушений въ тихий часъ сумерківъ воздушніми устами вітру.
„Кому-жъ бути ворономъ?“
Кинули жеребъ — и одна дівчина вийшла изъ гурту. Левко взявся розглядати іі. Лице, одежа, все на ній таке саме, якъ и на другихъ. Помітно тільки було, що вона нерадо грала сю ролю. Гуртъ розтягнувся вереницею, перебігаючи жваво відъ нападівъ хижого ворога.
„Ні, я не хочу бути ворономъ!“ сказала дівчина знемогаючи відъ змученя; „мені жаль одіймати курятъ у бідноі матері.“
„Ти не відьма!“ подумавъ Левко. „Хто жъ буде ворономъ?“
Дівчата знову зібралися, кинути жеребъ.
„Я буду ворономъ!“ обізвалася одна зъ середини.
Левко ставъ пильно вдивлятись у лице іі. Живо и сміло уганялась вона за вереницею и кидалася на всі боки, щоби зловити свою здобичь Тутъ Левко ставъ замічати, що тіло іі не такъ світилося якъ у другихъ: у внутрі ёго видко було щось чорного. Наразъ роз-
