Ця сторінка вичитана
лягся крикъ: воронъ кинувся на одну зъ верениці, вхопивъ іі, и Левкові привиділося, буцімъ у неі вилізли пазорі а на лицю блиснула злослива радость.
„Відьма!“ сказавъ вінъ, наразъ показавши на неі пальцемъ и обернувшись икъ домові.
Панночка засміялася, а дівчата зъ крикомъ повели зъ собою ту, що була ворономъ.
„Чимъ нагородити тебе, козаче! Я знаю, тобі не золота треба: ти любишъ Галю; але строгий батько не дає тобі женитися зъ нею. Вінъ теперъ не перешкодить, візьми и дай ёму отсе письмо…“
Біла ручка протягнулась, лице іі якось чудно заясніло и засияло… Зъ недовідомимъ трепетомъ и томлющимъ битємъ серця вхопивъ вінъ письмо и… прочнувся.
