Ця сторінка вичитана
VI.
ПРОБУДЖЕНЄ.
„Не вже жъ отсе я спавъ?“ сказавъ про себе Левко встаючи зъ невеликого горбика. „Такъ живо, неначе на-яві!… Дивно, дивно!“ повторявъ вінъ, оглядаючись. Місяць, що зупенивсь надъ ёго головою, показувавъ північъ; всюди тишина; відъ ставу віявъ холодъ; надъ нимъ сумовито стоявъ старий дімъ зъ запертими віконницями; мохъ и дикий бурянъ показували, що зъ ёго давно віддалилися люде. Тутъ вінъ розціливъ руку, що затисъ-було въ сні и зъ дива ажъ крикнувъ, почувши въ ній письмо. „Ехъ, якби то я знавъ грамоті!“ подумавъ вінъ, обертаючи письмо передъ собою на всі боки. Въ ту хвилю почувся зъ-заду ёго галасъ.
