пеняво сунулись, неначе імъ скучно въ своімъ темнімъ запорі; де-куди лишень яка-небудь красо писана миска, або макитра, чванливо виставлялася зъ високо наповершеноі на возі оплітки, и принаджувала примилющі погляди поклонниківъ роскоши. Много проходжихъ поглядувало зъ завистю на високого гончаря, маєтника сихъ коштовностей, которий повільними кроками ишовъ за своімъ товаромъ, зопопадно обвиваючи глинянихъ своіхъ щоголівъ и кокетокъ ненавистнимъ для нихъ сіномъ.
Самотно по-дальше тащився на змученихъ волахъ візъ, навалений мішками, колопнями, полотномъ и всякимъ домашнімъ ладункомъ, за которимъ чвалавъ, у чистій полотняній сорочці и замазанихъ полотнянихъ шароварахъ, ёго хазяінъ. Лінивою рукою обтиравъ вінъ пітъ, що котився градомъ зо смуглого лиця, и капавъ навіть зъ довгихъ вусівъ, напудрованихъ тимъ невмолимимъ перукаремъ, которий безъ позову приходить и до красавиці и до почвари, та й силоміцю пудрує, вже кілька тисячъ літъ, ввесь рідъ людський. Поручъ зъ нимъ ишла привязана до воза кобила, покірний видъ котороі здраджавъ похилі літа іі. Много стрічніхъ, та особливе молодихъ, парубківъ, брались за
