кидає одні оздоби, щобъ замінити іхъ иншими, и прибагамъ іі кінця немає — вона майже кождого року переміняє своі околиці, вибирає собі нову дорогу и окружає себе новими розмаітими краёвидами. Ряди млинівъ підіймали на тяжкі своі колеса широкі хвилі и сильно кидали іхъ, розбиваючи на каплі, обсипуючи мракою и напевняючи шумомъ околицю. Візъ изо знакомими намъ пасажирами въіхавъ у отсю пору на містъ, и ріка у всій красоті и величі, мовъ одностайне скло, розкинулась передъ ними. Небо, зелені та сині ліси, люде, вози зъ горшками, млини — все перевернулось, стояло та ходило до-гори ногами, не падучи въ синю прекрасну безодню. Красавиця наша задумалася, глядя на роскішъ сёго виду, и позабула навіть лущити свій сонішникъ, которимъ вона справно займалась черезь усю дорогу, ажь якъ-разъ слова: „Отсе то й дівчина!“ ударили въ слухъ іі. Оглянувшись, побачила вона юрбу парубківъ, що стояли на мості, а одинь зъ нихъ, одягнений чепурнішъ відъ иншихъ, въ білій свиті и сивій шапці зъ решетилівськихъ смушківъ, взявшись за-підъ боки, по молодецьки споглядувавъ
