Боклажка прокотилася по столу, и зробила гостей ще веселішъ, чимъ зъразу. Тутъ Черевикъ нашъ, которого давно мучила червона свитка и не давала ні минуту супокою ёго цікавій душі, приступивъ до кума.
„Скажи, будь ласкавъ, куме! отъ прошу та не допрошусь историі про отсю прокляту свитку.“
„Е, куме! воно-бъ не годилося росказувати противъ ночи; та хиба вже тому, щобъ угодити тобі та добримъ людямъ (тутъ обернувсь вінъ до гостей), которимъ, якъ міркую, стільки що й тобі хочеться узнати про отсю чудасію. Ну, хай буде й такъ. Слухайте жъ!“
Тутъ вінъ почухавъ плече, втерся полою, поклавъ обі руки на стілъ и зачавъ:
„Разъ, за яку вину, ій Богу, вже й не знаю, досить що вигнали одного чорта зъ пекла?“
„Якъ отсе, куме!“ перебивъ Черевикъ, „акъ же могло се статись, щобъ чорта вигнали зъ пекла?“
„Що жъ робити, куме? вигнали та й вигнали, якъ мужикъ собаку вигоняє зъ хати. Може ёму прийшла-було охота, вчинити що-
