Кумъ, виведений зъ окаменілости повторнимъ перелякомъ, поповзъ въ дріжакахъ підъ подолокъ своєї жінки. Високий храбрій полізъ у пічъ, не вважаючи на вузкі челюсті, и самъ засунувъ себе заслонкою. А Черевикь, неначе опарений горячимъ кипяткомъ, вхопивши на голову горнець замість шапки, кинувсь до дверей и, мовъ божевільний, втікавъ по улицяхъ, що й землі підъ собою не бачивъ; одна змученость тільки заставила ёго вменьшити скорость свого бігу. Серце въ нёго товклось, мовъ млинська ступа; пітъ котивсь горохомъ. Відъ знемоги вінъ готовъ уже бувъ упасти на землю, якъ на разъ почулося ёму, що зъ-заду хтось гониться за нимъ… Въ нёго и духъ заперло…
„Чортъ! чортъ!“ кричавъ вінъ безъ памяти, потрояючи сили, и за минуту безъ тямки поваливсь на землю.
„Чортъ! чортъ!“ кричало въ-слідъ за нимъ, и вінъ чувъ тільки, якъ щось изъ шумомъ повалилось на нёго. Туть память ёго покипула, и вінъ, якъ страшний жилець тісноі домовини, оставсь німий и нерухомий на-середъ дороги.
